Каштани вистукують драменбас по автівках. Я мружусь на сонечко і намагаюся їх порахувати. У кучугурі сухого різнокольорового листя біля курилки вкублилася собака Бампер, улюблениця фірми. Бампер - бо знайшли її на широкому бампері директорського лендроверу. Хрін його знає, як щеня завбільшки з велику грушу туди потрапило, але воно собі спало поруч з напісяною калюжкою.
- Свеня! - сказав директор-американець. - Май бампер!!
Кличка була очевидною.
Один. Два. Три. Три роки. Три роки сімейного життя. В такі дні варто задумуватися і згадувати хороше і погане. Підводити певні підсумки. Але в мене не виходить. Все, про що я думаю - щемливе захоплююче відчуття здивування - як? Окрема, неподібна до тебе істота - частина тебе. Випадкове знайомство, якісь розмови про літературу, життя... І раптом - раз! Ви рідні!
І ти просинаєшся, торкаєш теплу спину і ніяк не можеш збагнути, як воно виникає - кохання. Дім. Сім*я.
- Правда, я крута баба? - питала ти о першій ночі на дикому, зарослому кримськими колючками схилі мису Толстого, яким ми видряпувалися без жодної гадки де стежка і чи є вона взагалі. Ми підіймалися прямісінько на місяць, що поволі випливав із-за гори.
- Так! - кричав я, сміючись. - Так! СОНЯ КРУТА БАБА!!
Я дивлюся на бамперові вуха і ніс, що затишно стирчать з листя. Побутові проблеми іноді таки роблять з нас невідомо кого, ми втрачаємо себе, дім, любов. Але все просто.
Ось воно - відчуття дому. Собака в листі. Під теплим з останніх сил жовтневим сонцем.
Ось де "собака зарыта"!
Це ми - темні плями на місяці. Це ми там купаємося-цілуємося в місячному морі.
Це наша любов дозволяє триматися конченому світові навколо.
Бампер увісні смикає носом і тихенько сопе, погоджуючись:
уф-гу
уф-гу
уф-гу |
