ще з-поза літа того
біжить вона за блакитною рікою що сльозою витікає з ока її лівого і має сил досить а попри неї летять вітрильники білі пливуть авта завмираючи на клавішах переходів біжить поміж слів що їй навперейми блакитно тріпочуть крильми спускається місяць до неї на плечі і шлях освітлює позаду і танцюють риби в тому світлі що залишає вона за собою біжить по воді і тримає плесо її не сколихнувшись бо має достоту снагу і лишень два ангела із ліхтарями на касках попереду - тримає один іншого на руках – саме Того-Що-В-Нього-Крила-Підрізані і не ловлять її ані сітями вже ані рук жодних тільки часом впадає вона у зіниці чужі і тоді фотографують і тиражують відбитки її долонь на жовтих кільцях Сатурна тільки часом тріщить комутатор і слова що не стали звуками падають на дно річища де їх визбирують потопельники собі на намисто а за дверима води двері в човен а за дверима в човен двері в жовтень а за дверима в жовтень двері в кімнату з вікном на кожній стіні з місяцем над кожним вікном де можна нарешті спинитись торкнувшись вустами того ока що в нього впадає блакитна ріка що витікає з ока її лівого | ||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/13668.html |