2008-05-01 : Чайка : Де ховається птах

Місто обіймає сум. Дощить вулицями, зазирає до кожного під парасолю і дивиться, дивиться в очі... Але перехожих обмаль, дарма що свята... мало хто блукає вулицями в таку чудернацьку погоду, в таку самотньо-нескінчену ніч... А вона йде під дитячою жовто-червоною парасолькою. Рахує блискуче каміння бруківки. Пробує на смак краплини. Торкається пухнастого весняного листячка, що тільки-но вискочило з гілок. В неї завжди гарячі долоні, і вона охолоджує їх, прикладаючи до стовбура мокрої липки, і прислухається до життя дерева. І йде далі. Йде містом, яке не хоче її відпускати... Іде і їй здається, що вона на перехресті світів, десь загублена в часі між цими нескінченими дощами. Щось дуже важливе вона втратила в такий самий дощ. Колись, багато-багато років по тому... Чи може то була людина-птаха? ні... Людину-птаху вона загубила взимку... Зосталася тільки згадка про довгі поли чорного, воронячого плащу, зникаючі за ледь досяжними погляду будинками. Згадка про його сумні очі. Про довгу шию і кумедно розпатлане волосся. І таку дивну пташину постать... А може то дихання моря? Здається в такий самий дощ вона йшла близько берега і прислухалася до неспокійних хвиль набігаючих на чорний пісок.... Але...то ж була осінь... Чи може й тоді вона дуже хотіла його зустріти? Того свого птаха? А дощ... Дощ був той самий...тільки з придихом моря і сумом південної осені... Може то втрачене кохання? Від якого вона тікала таким самим дощем. Босоніж, вночі, по пустим трамайним коліям... Тільки то було, здається літо... Але дощ був той самий. І чомусь так кортіло стрибнути з мосту у чорну гукаючу воду. Чи то не людина птаха зупинила її тоді, пообіцявши зустріч? І вона побігла, співаючи додому... Так... То був той самий дощ... І зараз, зі своєю дивакуватою парасолею вона крокує цим містом. Дихає весною. Щось собі наспівує тихесенько. І вдивляється уважно до рідких перехожих, підсвідомо вишукуючи в їх понурих постатях щось пташине. Чи не ховають вони голову у одяг наче птиця в пірря? Чи не ступають вони подібно птахам? А сум блукає вулицями... І людина-птаха, розгорнувши свої крила, чорним янголом пролітає над містом. Зазирає під парасолі і дивиться в очі. І знов обіцяє зустріч...

КОММЕНТАРИИ кішка 127050   2008-05-01 17:38 є твори, які зануджують до смерті, є твори - "свято", а цей твір... читаю - і не хочу, щоб він закінчувався нагадує чорно-білі фото, які я так люблю за те, що насправді вони найяскравіше передають суть зображеного +2 чинака 127051   2008-05-01 17:57 гармонiйний мiкс вiдчуттiв автора, наповнений урбанiзованим мiстом, його флорою, фауною та стихiйними опадами:) +1.3 зы: а пра рейтузы? Детства чистые глазенки 127057   2008-05-02 11:24 Понравилось Чайка 127204   2008-05-06 14:29 *кішка, спасибо. Мне очень приятно слышать это от тебя))) *Детства чистые глазенки спасибо *Чинаска, задолбал своими рейтузами уже:) Не сезон! Зимой напишем:) Спасибо за критика и аценка;) Mozgoeб Metaxyeвitch 127252   2008-05-07 21:56 м-м-м-м... пам"ятаю дощові краплі на смак - вони дивні... то присмак чорно-білого неба... краплі витримані як вино, +1 Маляруша 129226   2008-06-01 15:46 Людина птах... Самотна... Дитяча парасоля... Чи це не чайка? Дякую за крео holmik 165548   2009-05-11 11:41 промок уж и ветер по комнате...нужно одется

Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/13349.html