я дивлюсь на кольорові монітори, на картинки з похмурим містом над назвою кожної станції і не хочу ніде виходити. тому їжджу від кінцевої до кінцевої. я ловлю себе на думці, що посміхаюся частіше за все на роботі або на фотокартках. хтось постійно вломлює мене по шматочку, переконуючи в тому, що це запорука становлення особистості, самодостатньої і суспільно важливої. хто він? чи вона? можливо, це її голос мимрить "на даний момент абонент не може..." а якщо все-таки вийду, на вокзальній, наприклад, щоби купити квитки куди-небудь подалі від метро, від моніторів, головне - подалі, матюгальник прямісінько над вухом неодмінно починає волати тим самим голосом: - відійдіть від краю платформи! не заходьте за жовту обмежувальну лінію! а я хіба збирався?.. посмішки на рекламах. мерщій на кінцеву! на кінцевій - сосни, сосни, сосни. на кінцевій - птахи, птахи, птахи. їжаки мерзнуть, більченята мерзнуть, обідраний вітром бігборд мерзлякувато щулиться, а мені тепло, тепло, тепло. абонент з'явився в мережі. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/13233.html |