Так, я кохаю свою країну Але ненавиджу цю державу. З землею, людьми, екосвітом єдина, Я суперечу шеренгам і лавам, Партіям, урядам, сектам, радам, Членам парламенту – членам міту Про спільну, регламентовану радість Бути кристаликами моноліту. Служити гвинтиком м’ясорубки, Що перемелює в уніфарш, Так само гидко, як бути обрубком, З якого шматують філе й гуляш. Моя країна – моя система, велика вена, гігантське серце, життєво потрібна філософема, яка тримається не міністерством – пульсом планети, вітром дороги, світлом зі Всесвіту й місячним сяйвом вічною вірою в вічного Бога, банальними вербами над тихим ставом, душею лісу, духами предків, зрадами, помилками поколінь, їх перемогами. Осередками тих, кого урядам не змінить - тих, хто кохає, родить і сіє, тих, хто й розчиниться – без асиміляції, хто має місце, думку, надію. Я – частина такої нації. березень, 2005 | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/12799.html |