юля та бунко. п"ють колу. їдять бублики.
юля: люди ходять і випускають хмаринки пари. а машини - хмаринки диму. у сплетінні трамвайних дротів народжуються сузір"я вогників. падають вниз і зникають.
бунко: я сплю у транспорті, мені сняться обліпихові дерева. і лампи блакитні та рожеві блимають і ніяк не вимкнуться, і кілька людей що так само як і я дрімають у вагоні.. інколи мені видається що вони усе про мене знають, і що вони зовсім не люди а ніби якісь інші істоти.
юля: я нещодавно усвідомила одну штуку: іноді трапляється. іноді бог робить так. аби люди зустрілись. і подарували щось одне одному. віддали частинку серця. тепло. і от що буде далі - то вже інша історія. і зовсім неважливо.
бунко: справді неважливо. думаю людям властиво вважати, що дива не існують. інакше усі були би щасливими, бачили би у снах обліпихові дерева, і тирили в супермаркетах колу та бублики.
|
