Закрий очі. Уяви піски. Навколо. І пекуче сонце , і піраміду Хеопса, й сфікса, що завмер, готуючись для стрибку мені в душу.
Всього чотири грані. Піраміди й моєї душі. Всього чотири грані, та я знаю секрет. І знають його єгиптяни. Стоять вони серед пустелі, серед вітру й серед століть під палючим сонцем...стоять непохитно і може трохи хтиво. Так і ніжність моя, як артефакт на твоїх долонях... На гранях їх витанцовує вітер бездумні танці єгипетських богів. А я вимальовую на стінах арабески своїх почуттів. Мені ж недовго лишилось сидіти, зануривши босі ноги в пісок. У піраміди лише чотири грані... то ідеальна форма? Її призма багатогранна. Переливається догоцінним камінням, відшліфована болем.. Така спокійна... Не бійся. Візьми її – дай свої долоні. Я покладу на них свою ніжність. Вона вбере твоє тепло.....не бійся, я довіряю тобі. Вона невелика. Її можна сховати у лівому боці, за ребрами...й діставати лише за потреби. Так і робив Адам?...та все ж ми у Єгипті. Дивися на грань. Бачиш...ось світанок зірве з неї обгортку і на ній відіб”ється твій образ... І хоча я знаю, що це неможливо...а раптом ти зійдеш на землю і притулиш губи до губ тієї, чию ніжність тримаєш на долонях... Дивись на другу...бачиш...напівзакриті очі, солоні губи, ціловані вітрами... Пісок, що просипається крізь пальці...немає каяття перед богами А третя...вона табула раса. Водою, порошком й білилами зтерла з неї всі візерунки.. То біль мій, бачиш.... А на останній сонце. Бо ж знала що буде важко. Що відірвати тебе від тебе ж небезпечно. Цілувати твої очі...та чи дозволиш? Я не зможу змовчати наступного разу. Й більш ніколи не спинюся дарувати тобі свою ніжність.. проросту з пірамід, пробивши кам”яні брили мстивих єгипетських богів. А ти лиш пам”ятай, що в твоїх долонях вся ніжність світу і моя любов. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/11452.html |