...і писала Вона листи до Бога
сльозами по блідих щоках, і дихати було важко... Бо ж цей простір, прошитий уривками випадкових розмов, тисне згори своїм безглуздим лексичним значенням... Літній час на циферблаті. Це ж скільки його потрібно, щоб моє взуття забуло дорогу до тебе? Щоб фрази, що застигли в повітрі, очікуючи нашу зустріч, зірвались нарешті першим теплим дощем, першими звуками грому? І немає відповіді... Та я точно знаю, що поки тиша жартома і всерйоз перебиратиме нерви, наче гітарні струни, хтось відчує те саме, пишучи мокрий лист. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/11171.html |