****
Не змінити те чого нема Сонце в небі сяє недарма Зорі з неба світять – це ж мені! Та вони мене не бачать... Сумно? Ні... Знов зайду на звичну глибину Опущу повіки і засну... Засуджую... Засуджую... і прагну висоти Та де ж це сонце? Як його знайти Коли ти бездоганний, Засмучений і зовсім невблаганний... Як відрізнити світлі кольори, коли закриті очі? Коли без ночі жити вже не можеш Та й не хочеш... Та все одно засуджую! І прагну висоти. Та де ж це сонце?! Де ж його знайти Коли воно нікому непотрібно?! І дощ надворі ллється дрібно–дрібно... Спотворює мій час для дрімоти. Життя Забути тінь, не бачити людей довкола, Ти на землі один, мурашка квола, Слаба й хитка. Забути віддзеркалення своє Сидіти й плакать, проллє ж хтось сльози радості! Усе стерпіть, забудься, гадості нема Хоча ще довго буде зимно, бо зима... Усім трамваям перекрити рух Людей не буде і не стане мух Лише нудні самотні мрії Життя саме... саме опустить вії... А сонце все одно за небокрай... Смачний мигдаль, старі портрети, силуети. Усі поети і проміння не долети...дурманний жаль Звичайний присмак їжі, осінь, мудрість, дальня даль. Кричать падіння, тріумфують злети Зарядженні багнети, квиток в мій край. Тваринна радість без причини, складні конструкції, машини, А сонце все одно за небокрай... | ||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/11066.html |