2007-02-16 : kvitoslava : ...уривки..
| Я відчинила вікно і впустила у кімнату ніч. Вона заходила повільними кроками, несміливо. Темрява поступово заповнила весь простір кімнати. Стало тихо і прохолодно.
Десь вдалині похитувалося маленьке озеро. У ньому виблискували зірки і одинокі ліхтарі. Маленький човник хитало на темних хвилях. Гном, який у ньому сидів, знову загадав світло-сірий сон для Дівчини із сумними очима. Зграя кажанів вилетіла на нічне полювання. Але наймолодшому не пощастило: так нічого і не вполювавши, він потрапив у пазурі великого сірого кота, що сидів на підвіконні четвертого поверху. Я хочу танцювати з тобою. Ми рухатимемось в одному ритмі. Ми будемо несміливо торкатися один одного. Ти не помічатимеш нікого навколо, окрім мене. Я не наважуся дивитися тобі у вічі. А ти шукатимеш своїм поглядом моїх очей, твоє дихання зігріватиме мої тремтячі руки. Єднання. Самотність. Сіра весна. Березневий вітер висушив калюжі вчорашнього дощу. Але завтра небо знову плакатиме. І ти разом з ним. Ти йтимеш вулицею, і той, хто побачить тебе, так і не зрозуміє, чиї сльози на твоєму обличчі... Серце, намальоване на кам”яній стіні кров”ю. Трагічне кохання. Навіть едельвейс з далеких гір не врятував дівчину. І її хлопця теж. Історія кохання за трагічним сценарієм. Подружка плакала, читаючи мої вірші. Довелося подарувати їй той аркуш з поезіями. А мій друг сказав з тривогою у голосі, щоб я не жартувала із всякими там способами самогубства. А що відчуваєш, лежачи під крапельницею, коли надворі цвітуть абрикоси і сонячні промінчики зазирають у палату? Весело пускати зайчиків своїм круглим люстерком, сидячи на парі з філософії і пропускаючи повз власні вуха оголошувані лектором ідеї платонізму...мріяти про морозиво і пахощі весняних вулиць. Поцілунки з дівчиною солодкі, а з хлопцем – солоні. Зграї чорних птахів виринали з туману, вчиняючи дикий галас. Здавалося, вони от-от почнуть кидатися на перехожих і клювати їх. Але вони не опускалися надто низько, а лише сідали на дерева, продовжували каркати, лякаючи вранішній спокій своїм безглуздим галасом. Зап”ястя – дуже ніжна частина тіла. Коли бачиш у когось пов”язку на руці, про що ти одразу думаєш? Подряпини на руках – це так трагічно; як хлопці з нафарбованими очима – принаймні для мене. Ви нічого не розумієте! А я шукаю його у натовпі... Give me your love, No time to lose… Поле жовтих кульбабок. Дівчинка у білому сарафані з довгим рудим волоссям захоплено зривала квітки і віддавала їх бабусі, яка плела для неї вінок. Небо було прозоро-блакитним. Його очі були бузково-блакитного кольору. Дивно, раніше вона ніколи не зустрічала таких світлих очей. Вона дивилася у його очі. Вона хотіла, щоб він не зводив свого погляду з неї. Вони просто посміхалися один одному. Між ними бруніли струни їхньої юності... | ||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/10851.html | ||||||||||||||||||||||||