2007-02-14 : Андрій Любка : шансон
| Сідаючи в це таксі,
Яке довезе тебе прямо додому Разом з пачкою цигарок та авторучкою В кишені, разом з бажанням якнайшвидше лягти У холодне ліжко, разом з чомусь недопитою пляшкою, Разом з твоєю галімою депресією, ти подумки Прощаєшся із життям, Бо яке ж може бути життя в цьому Випадковому Всесвіті, в цій геліоцентричній Галактиці, в цій недобитій Центральній Європі. Сідаючи в це таксі, Подумки готуєшся до затяжного монологу таксиста Про розйобані дороги, про продажних поліціянтів, про Продажних поетів, про синтаксичні конструкції Павича або Кундери, про ядерну фізику, про ціни на нафту і Пов′язану з ними війну в Іраці, про результати ізраїльських Виборів, про будь-що, навіть про Центральну Європу. Слухаючи цього нічного таксиста, починаєш Розуміти життя як згустки шансону з не заглушених Радіостанцій, починаєш розуміти ці сонні матюки, Цей «П′яний корабель», бо з мовою й справді варто Поводитись, наче з останньою шльондрою: Кусати, шмагати. Любити. Сідаючи в це таксі, Розумієш, що життя дивиться на тебе у дзеркальце Заднього виду поглядом цього випадкового таксиста: Втомлено і з недовірою. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/10838.html | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||