| Я відчуваю цю пустку на дотик. Я розтікаюсь по ній, наче введений щойно наркотик. Кимось. Ради спокою. Сила і безсилість злились воєдино і межі між ними не видно навіть з неба. На сніданок, обід і вечерю - дощ. Сірість на лицях площ. Байдужість в людських поглядах. Всесуще Ніщо, в якого твої очі. Жодних планів в очікуванні довгожданного спокою. Жодних планів в очікуванні зими, що заблукала. Постійний пошук відповіді на питання: що воно таке? Те, чого не проковтнути: тисне слізною грудкою в горлі... |
