Коли я зазираю у вікно, Ледь вкрите тонким інеєм прозорим, Перед очами постає кіно: На стрічці дивній полихають зорі. Їх безліч сяє навкруги в пітьмі, І сяйво це - дороговказ в майбутнє, А в глибині душі бринять пісні, І диво тих мелодій незабутнє. Світанок в серці, золотий серпанок Огорне тіло, сонячне тепло Зігріє душу. Світлий, літній ранок – Не віриться, що в світі є ще й зло! І знову кадри дивні у вікні: Крізь тьмяні шибки бачу плац у полі, На цім ристалищі, окрім моєї Долі, (Що з острахом кружляє в тому колі), Гарцює рицар в обладунках на коні. Його шолом увінчаний пером, Сталевий панцир мерехтить, як зорі, Плащ розвивається воронячим крилом, А очі – синя хвиля в морі. Він грізно та велично споглядає Завмер весь світ - чекає на біду. Кого чи що він в тім краю шукає, Із ким затіяв на віки війну, Звідкіль з’явився? – та ніхто не знає. Я з щирим розпачем гукну: «Сталеві монстри бродять у душі!» Він відгукнеться: «Я не тільки у тобі!» | ||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/10421.html |