У серці повно шпильок і я навіть боюся поворушитись, бо до цього болю вже звикла, а як починаєш якусь дію, шпильки знову починають колоти, проштиркаючи навскрізь мою істоту... Краще завмерти, не рухатись, гаяти час... Щоб було якось напівсвідомо усе, чи то зовсім несвідомо.
У ві сні... Хіба я можу тебе забути? Ні Хіба я можу тебе повернути? Ні Чи є щось простіше, ніж бути разом? ні Чи є щось важче, ніж бути разом? ні Мої малюнки - це просто вилами по воді. Мої почуття - то лише примари. Я звикла, що ти так вважаєш, а мабуть не можна було звикати. Тобі здавалось, що ти переможець. Принциповий. Цілеспрямований. Справжній вояка. А я, я просто, мабуть, дуже-дуже сильно любила. Мабуть так, як любити не можна. Отакої. Але найкраще від тебе Я забрала з собою Малесеньке нове життя... | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/10297.html |