Завжди буду з тобою, осiння примара,-почуттями i вухами, очами i долонями, пожовклим листям та краплиною вина на вустах. Ти не даеш менi спокою, я пам'ятаю, як виходячи в люди, чепляла величезного ретра-капелюха на свiтлу голову, щоб можна було безкарно, нахабно, вiдверто кидати бiсики усiм привабливим чоловiкам, або жiнкам, якщо вони на те заслуговували, бо щиро, якось по-дитячому захоплювалась i'хньою красою. Класифiкувала i'i', розрiзняля види, зiставляючи iдеальну анатомiю, неперевершений макет справжньоi' жiнки, iнкарнацiю Еви, вiзiю бажаноi' матерi.
Позбавлена сну, блукала мiстом у пошуках ностальгii', того в'ялого, розкiшно-розтлiлого декаденсу, огидноi' краси старезних житлових будинкiв, ненадiйних схiдцiв, розбитих паркетiв.
Чуеш, може сквоти? Як у Берлiнi та пiсля военному Мадридi? перетягнемо туди свое життя i будемо захищати його ховаючись, тишею iснування. Або револьверами, свинцевими кулями з-за антикварних барикад? Чуеш мене?
Через крик до строку народившегося ранку чути було бережливi кроки весни, немов невпевнене вештання необачного коханця перед дверима своеi такоi' нiжноi' коханки.
Одного разу i'й навiть вдалося знайти предмет своi'х пошукiв - семиповерховий дореволюцiйний будинок, з залiзним лiфтом та скляним дахом. Через щiлини у височенних дверях роздивлялася занедбанi просторi кiмнати, вологi стелi та буржуазнi вiзерунки на шпалерах.
Мiй янгол, не доречнi цi розмови - я i'ду.
Невiд'емний атребут таких епiзодiв - шовковi сорочки та спiдницi, бiлi обличчя. Розширення довiчно вузьких аудiйних примх до межi становлення на чiтку злiтну смугу. I не треба писати менi листiв, там буде все по-iньшому.
М'якi порочнi аромати проходимцiв, холоднi вiд роси долонi, стрiмкий полiт униз-до розпеклоi' кулi червоноi' лави, до кровi землi, де тотемнi зображення , надiленi життям, торкаються шовкових спiдниць, мастять вуста перламутром з лавових медуз.
Тiнi на синьому блукають до свiтанку.
Vola en avion, hasta que puedes todavia. |
