Над ставом верби золоті
Із вітром віти колихають, У передзоряній пітьмі Гілля в водичці умивають. Світання мить, усмішка сонця. Ставочок -- дзеркало для хмар. Проміння лагідно осушить Вологі краплі, роси жар. Прокинеться живе поволі, Відкине сну солодку мить; Усе життя, припавше долі, Підніметься до верховіть. Тонка стежинка, ніби стрічка, Мене доводить до ставка, Де верби ті й мала смерічка, Й над ними тихая зоря... Через ставок той є місточок, Де, ніжки звісивши, сижу І бачу лілії листочок, Що загубивсь у комишу. Усе шумить, бо все ожило, Зорі на небі й слід пропав, А я очима дивлюсь живо: "Десь тут колись давно був став..." | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/10028.html |