Тепловоз logo ТЕПЛОВОЗ.COM


2006-09-08 : собака : південь


„все гаразд, дівчинко,
не треба ніяких ліків,
я хочу любити більше,
аніж ти хочеш народжувати”
/Жадан/

нарешті ти розслабився; скинувши одяг, втому та думки, напившись гірко-солоної морської води, нічного коктебельського мускату, тріскучо-сухого гарячого повітря, нарешті, заснув на березі під гомін хвиль; викинуті штормом на берег краби мігрували до моря, а їхні маленькі клішні залишалися лежати спогадами про учорашній шторм; чайки вичікували на маленьких сріблястих рибок, гори мовчали, небо вицвітало, наче твої джинси, наче очі в старої жінки, і сонце було нещадним, і море відгонило потом, гнилою рибою та водоростями, і галька була нестерпно-пекучою, ти плавився у своєму сні, розкинувшись на захід і на схід, застигаючи, немов комаха в бурштині –

- саме так, наше улюблене пиво янтар, чуєш настрій півдня, ми знайшли його тут у джанкої, вокзальний кіоск, прокрустове ложе для безлічі сортів пива із сакральним числом 4, встановлював свої ціни та правила гри, пиво не встигало охолоджуватись, провідники, випереджаючи пасажирів, скуповували його ящиками, очевидно, щоб потім продавати у вагоні ще дорожче, і, уявіть собі, його таки купляли, бо це було літо, це був забацаний додатковий потяг, це були чортові радянські вікна, які годилося повибивати, бо відкрити їх було вже неможливо, це була зіпсута джанкойська в’ялена тріска чи щедро наперчені домашні відбиті;
на всіх коліях, скільки видно, стояли потяги, московські, харківські, львівські, херсонські, з них виглядали стомлені українські жінки, плакалися, мовляв, маринуються тут вже добу, води немає, машиніст забухав із провідницями, а чоловіки звалили із вокзальними циганками, напевно, пішки до моря; дівчата від нудьги мінялися біжутерією та плели одна одній афро; до вагону зайшов глухонімий, роздав картонні іконки в комплекті із пояснювальними записками, вибачте, я глухонімий, дякую за допомогу, писало там, але кому потрібний картонний бог посеред джанкойського степу, сядь краще випий з нами, сказали чуваки, що догризали в’ялену тріску, вибачте, я глухонімий, сказав глухонімий, зібрав іконки й зник у наступному вагоні; вітер ніс з лиману солоне повітря, люди переходили із потяга в потяг, намагаючись вгадати, який відправиться раніше, цигани вже скурили свій драп і грали динями в стрітбол, чи то пак, перонбол, діти бігали голі, ловили дині й одразу ж викидали, бо вони були гарячі, як і все тут, дині падали – на перон, на рейки, на рожевий гравій, - над кожною із загиблих одразу ж починали витанцьовувати оси, матері лякалися за дітей, хапали їх, голих і дурних від спеки, тягнули у вагони та обгортали вологими рушниками; провідник вже протверезів, швендяв вагоном голий по пояс, може, чаю, вкрадливо запитував у пасажирів, ті проводжали його недобрими поглядами, їбать, скаржився він, окропу повний котел, а пиво вже скінчилося, що, так швидко, іронічно питала якась курва у білому і тягнула його за собою в купе провідника, там вони борсалися у теплих плацкартних простирадлах, а порожні пляшки з-під пива видзенькували в такт їхньому коханню; десь у новобогданівці лунали вибухи, підносячи високо в повітря суху землю, порох та кістки скіфів, у києві міністр транспорту давав прес-конференцію, пив крижану воду евіан, вимахував конвертами із подяками пасажирів за оперативну роботу укрзалізниці; богомоли в кримських степах вилазили на сухі стебла, зливаючись із ними, та повільно хиталися за вітром, серпневі дощі в карпатах заливали залишені на веранді горнята з чаєм та глиняні попільниці, фури із солодким турецьким виноградом просочувалися україною, а україна просочувалася євроінтеґрацією, можливо, це був лише сон, але –

- ти спи, коханий, я намащу тебе кремом від засмаги, він пахне гірким миґдалем, а ти пахнеш морем, спи і не згадуй, якою ціною я затягла тебе на цей шалено гарний берег, на цей острів, над яким владарюють цикади та оливи, що ніколи не достигають, не згадуй, скільки годин (а може, діб) ми прожили в розпеченому потязі, ані на мить не залишаючись наодинці, не думай про вибухи на військовому складі, вони самі розберуться із своїми міністерствами та міськими радами, коханий, а море ось-ось проковтне запалене вечірнє сонце, ти прокинешся і ми лежатимемо в його червонястих солоних обіймах, граючись галькою, кохаючись у воді, перекочуючись разом із хвилями, моє тіло потроху ставатиме твоїм і навпаки, у наше волосся заплітатимуться цупкі водорості і губи терпнутимуть від солі та поцілунків;
здалеку припливатимуть великі лускаті риби, будуть спостерігати за нами, бити важкими сріблястими хвостами; восени вони залягуть на дно і їм насняться тривожні кольорові сни про наше кохання.


Оригинал текста - http://teplovoz.com/best/9439.html