…Вшановуй батька й матір своїх (Біблія) …Уважать женщину, мать – значит не только уступать в транспорте место, не только поздравлять с 8 марта… Уважать женщину, мать – значит сделать счастливыми ее детей (З газ.) 1. Багато є на світі гратів- Брат до вязниці брата кинув. Та є тюрма “Забута матір”. Там наша ненька Україна. А з нею поряд –евенкійка, Палка ірландка синьоока, І перуанка, й австралійка – Багато, не охопить око. Когось дурні та дикі діти За скельця й люстерка продали. Когось забули під горілку, У когось матір просто вкрали. Жінки у мороці чекають, Повітрям дихаючи спертим, Що нагорі про них згадають, Бо забуття – автограф смерті. Не раз вже кидали за грати Ірландку – й діти не чекали: В англійців відбивали мати І лиш знекровлені, втрачали Червоношкірі індіанці Ще обіцяють: дня одного По тебе ми вернемось, мамцю, Й до рідного введемо дому. Оті в плісняві сподівання Народжують палкі розмови, Молитви за дітей. Одна лиш Зіщулилася ніяково. В її очах і сум і ласка, і мудрість сивая Дніпрова. Волосся – сива степу казка, А голос – трепетна діброва. Неначе писанка. Та тільки Біль помережав так обличчя, Й у рухах безнадії стільки – не до колишнього величчя. Ти, українськая Маріє? Невже тебе - і знов за грати? Знадвору плакала завія І плакала скорботна мати… 2. А недавно ще: в день тихий- Раптом навстіж двері. Хто? Хмельницький? Наливайко? Галицький? Тетеря? Гомінка юрба ввірвалась: Галасу – до неба. -Ти б Маріє, вже збиралась. То твої. По тебе. -Та невже? – вона шепоче. - А хоча… А мова… Мову вивчить хто захоче. Чи ж мої? Агову? -Матінко, вставай, рідненька! Швидше йди до сонця! Згинули всі воріженьки У нашій сторонці. -Ми чи хто порозганяли, Хто тебе і мрію Про свободу затуляли!- І ведуть Марію. Аж незчулась, як навкруги Зринув Київ в небо. І вуста тремтять і руки Словом, все як треба. Діти ж: -Лад новий будуєм, От життя почнемо! Тільки ти за кого, мамо, щось не розберемо? -Під якими прапорами ти б згодилась стати? Роздивися пильно, мамо, Будеш вибирати. І завели! Цей: -Мамусю, браттям щастя зичу. Ні, до влади я не рвуся, Хоч і військо кличу. Той: -Я, мамцю, – ввесь народний! Все віддав народу. Їсти-пити я не можу, Дай на мене згоду! Хтось своє: -Жовтоблакитним! Хтось своє: -Червоним. Хтось – зеленим, біло-синім, Хтось - помаранчовим. Їм Марія: -Годі, діти. Всіх люблю, рідненькі. Нащо ділите країну? Я ж – усім вам ненька. -Помиріться. З вас-бо знову Люди насміються. Нарізно не буде волі… А вони вже бються. Братолюбно очі колять, трощать ребра братньо – Не розняти: аж парує, Аж літає дрантя! -Діти! Ненависть ніколи не була твірною. Помиріться, зброю долі. Сядьте тут зі мною. Защо ви насправді бєтесь? Ви ж казали: люди… Якщо так до влади пнетесь – Щастя вам не буде: Поки двоє битись будуть – Владу третій возьме! Зупиніться!.. Ні, не чують. Вийшла. При дорозі Ронить сльози – аж криваві, Боса в сніг виходить. Чує серцем: не зупинить, Єдність не відродить. Та ще є “невладні” діти, Отже є надія, що вона хоч їм потрібна… Сходить вниз Марія. Щось говорить, стука в двері. Сірі та похмурі, Затуляються від неї Не свої, не чулі. Там – трясуться з жиру й пихи. Там – худі та в нужі. Погляд обережний, дикий. Їм Вкраїна нужна? Матір не признали.. Годі! Що тут ще сказати? За молитви у скорботі Забуття – заплата. А поскрізь маять віночки, В стилі “етно” вбрання. Хтось сказав: “Не те народність, Що у сарахвані”. Зупинилась у знемозі Окрай міста. Смітник. Душить сморід, душать сльози, Тріпотить лахміття. Як камінна Ніобея… Раптом: -Слухай, може Тьотя ця сумна захоче Й трошки допоможе? -Хто тут? Двійко, зовсім діти, Змерзлі та невмиті Лячно дивлятьс я і просять - Чи у вас не вийде, Там у купі зверху, в смітті Добра є хлібинка. Нам дістати б, та не можем. Нам її – в торбинку. Очі витерла Марія, подала. -Як звати. -Я? Іванко. -Я-Марійка. В нас – ні мами-тата От кому лише потрібна Україна-мати. Будеш їм тепло і ласку, Й память віддавати. 3. 007@ua.–Наші пошуки цього разу успішні: ЇЇ знайдено. Живе з двійком безпритульних нижче вулиці Незалежності. Обслуговує їх, виховує… №1.–Та-ак… І чим же ще вона займається? 007@ua.–Працює прибиральницею на вокзалі. Підробляє іноді посудницею в ресторані “Континент”. 1-й.– Україно, як низько ти скотилася! 2-й.– Об этом узнали уже наши соседи? Позор, позор… 007@ua.– Вчора “Євро-ньюз” дали фото: жінка в національному костюмі подає двом малим даунам хліб зі смітника. 2-й.– О, Господи! Они узнали, кто она? Дескридитировать нас перед славянскими братьями! 1й.– Хто нам дасть після цього кредити? Ганьба! 2-й.– Вам больше чем нам: у нас столько разной крови понамешано! Это ж вы у нас – “щирі”. Х-ха! 007@ua.– Які будуть накази? №1.– Накази? Накази… Так, накази… Оту звалку – ліквідірувати. Дітей – у спецпритулок, окремо, під другими іменами. І подалі кудись, в провінцію… А з нею… З нею так: одвезіть її туди, де взяли. Хай розумнішає. Будем без неї. Жили ж якось раніше! 007@ua.– Дозвольте виконувати? №1.– Ідіть. (повертається до 1-го та 2-го) Кош-шмар! Цього тільки не хватало! 1-й.– Так втратити гідність! 2-й.– Ну шо, по маленькой и расходимся? 5. І знову мур. І знову грати. І знову час в плісняві плине. Жорстокий час… Забута матір, Бездітна мати Україна. Вона невігідна нікому. ЇЇ під гасла не підтягнеш. Хіба у випадку такому, Коли ти дійсно правди прагнеш. А поки влади, сала, сили, Широкої під мерс дороги – Її й народ візьмеш на вила. Чи це не злочин проти Бога? |
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/4061.html |