Між лопаток лягаєш каменем
і приходиш зазвичай пізно. Розпелеханий і поранений, ідентичний і дуже різний. Заростаєш у тіло звичкою, вириваєшся диким голосом, тільки, де я такого тебе знайшла, і яким ти там ідолам молишся? Це ні в бік, ані вліво, ні вправо, це масштабна депресія й горе, тільки, де ти мене таку вичикав, і до кого ночами говориш? Це тотальна фрустрація й напасть, і ні взад, ні вперед, лиш на місці, ти спочатку в легенях ховавсь, а завис в душі грузом двісті. Я не буду усе це згадувати, банувати за всім цим тим паче, не одного ми поля ягоди, не одного ми пункту призначення. Можна гризтись вночі й по обіді, і жаліти за тим, що розбито. Земля рухається по орбіті, хоч лишає великий відбиток. |
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/21379.html |