Ти хотіла мене так приречено.
Дивилась на мене так, наче обираєш долю Очима, від яких прикладаєш по два пальці до скронь. І я пішов за тобою. Ти жадала мене онлайн-цілого. Без батьків і друзів, без зайвих звичок, Які різали струни твого невловимого щастя. Але я не здавався… То чого ж ти не будиш, Буддо? Тремтять чашки, ворушаться пальці, обсипається хвоя. Я змітав розбиті тарелі та збирав розкидані яблука Не за тобою – за іншою. І ніхто не знає як буде, Але саме в цю мить, коли пишу, здаюся без бою, Закриваю очі і цілую тебе, цілую. Обеззброєний… |
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/19614.html |