хто ж тебе таку виплакав ? хто випустив тебе яке гілля ? відбрунькувало твої рум’яні стегна в тремтінні заморожених будівель в голосливості обморожених панянок чутно як поволі ледь перебираючи ковінькою підступає весна яке щастя! бачити в бетоні понурі обличчя сірі висівкові вирази образи і тебе пухкенький занадто дещо невчасно осяяний великдень яке щастя! уповільнюватись перед сном перешіптуватись з прочиненим вікном надуватись від холоду і лінивого котячого муркотіння вкладатись до сну з думкою про тебе |
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/19570.html |