Сонце припікає, відчувається.
Абрикоси падають з дерев. Мила моя зовсім не пручається, Тож веду її у тихий сквер… Вітерець потрохи нас облизує. Цвіркуни стрибають у траві. Я собі іду і щось насвистую. Купідони шепчуть в голові. Сядемо в альтанці, поспілкуємось. Очі мов благають: ну почни !? І про все на світі враз забудемо, Як по шкірі попливуть човни. Як по горах, ріками бурхливими, Лився я по тобі, омивав… Ти на мене нападала хвилями. І хитало штормом наш вігвам. |
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/19101.html |