У різних містах ми були, і були чужими.
А я вже боялась отак безпричинно радіти. І я ще не знала, якими бувають діти у хворих тілах і зі зморшками попід очима… Ми станемо мудрими, зламаними і злими?! Але я ще хочу сміятися з твого пальця й ногами набряклими тупати дивні танці під пісню, позбавлену сенсу і ритму, і рими. Це щастя між нами, як привид, таке незриме… І добре, що твоя Жанін дотепер у Женеві. А в нас - березневі коти і свята травневі, й дитячі серця із образами дуже старими. |
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/17617.html |