коли вимикається комп, западає така тиша,
що можна почути, як кінчає проститутка у амстердамі. або клацання клавіш, коли ти пишеш мені есемеску і безмовно ворушиш губами, повторюючи те, що боїшся сказати. на світанку, між співами цикад і пташок, серед розкиданих дисків, книжок і пляшок, я присягаю цей шепіт довіку кохати. ми заплутались у ночах, коханцях, коханках, немов шнури безлічі зарядних пристроїв. відчай, дівчинко, це коли зранку кричиш у темний екран "я вистою!" коли відчуваєш крізь відбитки інших долонь у своїй долоні твою. коли у домі осиротілім на стінах малюєш свою сім'ю. тоді, як почуєш плач дитини, в сусідній кімнаті, лункій і порожній. тоді, як знаючи шлях, застигнеш на роздорожжі. коли діагноз поставлено правильно, але не існує потрібних ліків. відчай, це, дівчинко, від чаяння - тобто, кохана, від очікування. |
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/16400.html |