МІЙ СВІТ
Мій сад облітає спогадом, Мій світ облітає листям. Мій спокій м’якими кроками До серця крадеться лисом. Аж надто до себе звернена, Аж марно в усім зневірена, Розгублюю вбогі зерна я, Стаючи сумирним звіром * * * Осінній ліс стояв у тумані І плакали прощаннями дерева, І тисли руку трепетно мені, Усім п’ястком торкаючись жовтневим. Хай сірим-сіро - не тікаю вдаль Очима вназирці за журавлями, Не плачу восени: її печаль - Така врочиста – навіть не за нами. Не плачте восени. Прозорий сум Хай вдягне очі посміхом премудрим, Чеканням спокою зимових дум, І... щастям предвесняної облуди. БІЛЕ ПОЛУМ’Я На почорнілу з осені й дощу Стару тополю сіла чапля біла. Заходивсь дощ в розпачливім плачу, Допоки біле полум’я горіло, Шипіли бризки і деревина Рипіла сумно, скрипом говорила… Я біле диво бачила одна І білий дим у небо проводила. * * * А скрізь – така краса! Душа до болю Наповнюється сонцем і Дніпром. Он сонце пряне промінці поволі Осолює-освячує теплом. І світ тремтить в передчеканні дива, І я тремчу, так часто, як і він. О Боже мій, які ж то ми … щасливі І … не готові до найменших змін! |
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/14318.html |