2008-09-06 : Ivan Kulinski : дівчина з обкладинки

нам було по сімнадцять, коли країну підхопила нова хвиля ринкової економіки; я маю на увазі, коли всі лузери великого бізнесу кинулись у малий - тобто на вулиці, у вестибюлі, підземні переходи метро та інші важливі стратегічні об`єкти; тому перший досвід роботи багато хто з нас здобував на "точках", ми продавали все, що продається і парили все, що продати неможливо; я торгував поповненням для мобілок, жека - піратськими дисками, поповнення в ті часи купували неохоче, власне, як і диски, нас постійно штормили убоз, убез, беркут, податківці, вони під`їжджали на своїх чорних монструозних тачках і казали: маладняк, діма снова опаздиваєт башлять за кришу, так шо уйобивайтє, чєрєз пять мінут висилаєм наряд; отже, ми мали з біса багато вільного часу і трохи бабок на бухло і сигарети, якраз достатньо, щоб почуватися незалежними; дівок у нас не було, які тут дівки, коли о шостій ранку пиздуєш за товаром, а о дев`ятій вечора - здавати касу, та ще алкоголь, на який молоді організми реагували щоденним похміллям; тож нашим улюбленим зайняттям після першої пляшечки світлого опівдні під безжальним київським сонцем було споглядання кращої половини людства, яка якраз по обіді прокидалася і виходила на прогулянку; це був дівочий час, о так, все місто вйобувало, пенсіонери ховалися у затінки і на вулиці лишалися тільки ми і дівчата - справжнє свято молодості, коротких спідничок, вузьких топів, золотого волосся, золотих кульчиків; саме у один з таких днів ми з нею і познайомилися, вона підійшла, і ми навіть забули поцікавитися, чим можемо допомогти, де там, це нам була потрібна допомога: струнка білявка у нереальному прозорому платтячку, ніяких побрякушок, засмага, засмага, очі, очі... привіт - мовила - ну й скучища удень, поговорите зі мною? насправді говорила вона, всі ці жіночі теми, порожняк, але кого гребе, коли поруч з тобою, у якого в кишені десятка і пачка смердючих монте карло, дівчина з обкладинки! вона нарікала на тяжке життя, галімі клуби, по яких її тягають товсті лузери великого бізнесу, ми слухали і кивали: так, життя таке, що тут поробиш, усім важко, вона вдячно посміхалася, пригощала нас давідофом і дорогим пивом, просила поправити плаття, пояснити, як користуватися триклятою мобілкою... це тривало декілька тижнів, аж поки одного разу вона сказала, що не може тут більше лишатись, у цій країні просто нічого робити; що є то є - погодились ми; так от, і я вирішила, ну їх у жопу, цих лузерів, не можу вже на них дивитися, розумієте, я ж акторка, у мене може бути майбутнє, але не в країні, де сердючка співає на президентських прийомах, такі пиріжки з кошенятами, мої рідні, завтра валю у францію... приходьте ввечері до мене, попрощаємося, ви ж насправді єдині рідні мені люди у цьому конченому місті... у неї була класна квартира-студія, знята котримось із її лузерів, із меблів там було лише величезне ліжко і бар з незліченною кількістю дорогих напоїв; треба це все прикінчити - сказала вона, і ми почали. того вечора ми напилися у дрова; мартіні, віскі, текіла, хрін зна якої витримки вина і коньяки, все це вливалося в нас і виливалося зовні, те, що було не під силу, ми вихлюпували за вікно або зливали до джакузі, справжнісіньке божевілля, потім вона танцювала нам стриптиз, потім ридала, ми допомогли їй збиратися, з реготом викидаючи з балкону все зайве... на світанку жека не витримав, заснувши прямо в шафі-купе, а ми з нею сиділи на кухні, курили одну за одною і дивились на сіре місто, на поливалки, на перші машини, - хочеш мене? - раптом запитала, пригортаючись всім тілом. я подивився в ці очі, небо над морем, і заплакав. - що ти? ну чого? вибач, рідний, вибач, я дура, дура, дура... вона поцілувала мене. жінка з обкладинки. мабуть, найкрасивіша у країні. звісно, я здався. ми кохалися прямо на кухні, на широченному підвіконні, шугаючи криками сонних птахів і таксистів, вона полетіла, а наступного дня я звільнився і запив. я написав їй декілька сотень є-мейлів, і отримав лише одну відповідь: тут все те саме. певно, скоро поїду далі. кудись. пам`ятай мене. будь ласка. будь ласка.

Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/14048.html