2007-08-23 : Nonhuman-girl : старое о старом - фо Ю.

розовые сопли с сахаром, которые здесь лежат не ради вашей оценки и искрометных (злобных, шутливых, понимающих...) каментов, а в память об одном человеке - пусть уже и забытом... *** Ю. Твій дотик… Я пам’ятаю твій дотик! Як мить, як спалах, як біль! І дотепер, і досі, І вдень, і вночі – звідусіль Приносить мені його вітер, В обіймах його печаль, Я згадую знов те літо, Мені не прикро й не жаль, Що все минуло, злетіло Торішнім листям… і знов Якась туга…Заболіло. Ми розійшлись без розмов. Я лиш пам’ятаю твій дотик, Ту ніжність теплих долонь, І дивну, таємну скорботу, Коли доторкався до скронь. 09.05.04. *** Ю. На дворі осінь, а в душі – зима. І лід скував надії та бажання. Я більш не плачу, гірких сліз нема, Знов вкрите снігом зламане кохання. Я вже звикаю, що на цій землі, Навколо мене виють хуртовини. Крізь морок, темрява, і у пітьмі, Нема надій для сонячної днини. Лиш жалісливо вітер завива, Холодним подихом торкаючи майбутність, І ніби я потроху ще жива, Та бачу я життя мого відсутність. Все вкрито кригою: кохання, радість, біль, А я, здригаючись від холоду, ступаю. Я вперто йду, і птахи звідусіль Щебечуть, що насправді я вмираю. І ніби-то в омріяному сні, Постала постать болі перед мною, Те почуття, дароване весні, Те почуття дароване тобою... Бодай воно полином заросло! Бодай воно навіки скам’яніло! Дарунок цей приніс мені лиш зло, І ти не знаєш, як тоді боліло. В душі зима, крижинки сліз на віях, І твоя тінь проходить повз мене. Я заблукала в нездійсненних мріях, І в світ живих ніхто не поверне. 14.10.04. *** Ю. А на вустах полину гіркий трунок, На тих, що не торкався поцілунок, На тих, що шепотіли: “Покохай!”. Але на те кохання не чекай — Даремні сподівання та надії, Жорстока осінь відібрала мрії, І залишився янгол знов без крил, І біль сади сріблястим снігом вкрив. По тому снігу я ступала боса, Прозоре тіло лиш вкривали коси, Криваве ж серце обіймав серпанок, Той, що зіткала з мрій я наостанок. Я тихо йшла і вітер шепотів, Що „Він не винен, Він так не хотів”! А я з усмішкою й з сльозами на очах Злетіла в небо, мов величний птах. 15.10.04. *** Ю. Забыть! Забыть и ничего не помнить! Не ждать звонка в прозрачной тишине. Пытаться каждый день тобой заполнить – Попытка неосознанна вполне! Лишь прокричу вдогонку миражу: «Казалось мне, что я тебя люблю!» Но в сердце боль, печальная усталость. Секунды жить тем чувствам лишь осталось. 14.09.04. *** Ю. Я секунды в золотых скрижалях Отмечаю стилосом. Зенит. Еще час осталось ждать. Безжалостный Телефон по-прежнему молчит. Ожидание, наверно, наказание, За гордыню и презрение очей. Не исполнится проклятое желание, И довеку остаюсь ничьей. 10.10.04. 13:05 *** Ю. Не жди его звонка! Я знаю, что ты ждешь. Я знаю, что надеешься и веришь. Надежды – глупые, а вера – ложь! Судьбу не обойдешь и не изменишь. Не жди его звонка! В прозрачной тишине Тихонько всхлипнешь и закроешь двери, Боясь, что он придет откуда-то извне, Придавши сил и без того упрямой вере. Не жди его звонка. Он больше не звонит. Забыла? Ты сама его просила. Душа болит. Рука - тихонечко дрожит… И телефону я молчание простила. 18.01.06.

Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/11896.html