Чекала на тебе даремно,
боролась із правдою, маревом, сном.
І сльози, і відчай, і темно,
і звивини мізків зв*язались вузлом.
Мені вже нема де стояти,
і валить до низу земля по краях...
свідомо зриваю волосся,
свідомо нанизую палець на цвях.
Ти спогади навпіл порізав,
і крики без звуку, і очі мов лід,
зв*яжіть мої руки залізом,
Щоб я не роздерла цей радісний світ. |
