Маленьке дібільчатко замайоріло брудними п"яточками і побігло в далеч цвинтаря на голосний мамин поклик. Бо було вже пізно - 6 година ночі.
Сімейство дібільчат було трішечки дивним: жили вони на цвинтарі, в маленькій землянці з туалетом, правда не біо. Носик наймолодшого дібільчатка постійно мигав, був то синім то червоним, в залежності від пори року і часу доби.
Хрусь-хрусь - почулося в ночі, - Припини! - закричала матуся.То найменше, вже попередньо згадане, дібільчатко гризло спинку стільчика - його улюблену страву, раніше воно гризло ніжки приправлені слинним соусом, який дібільчатко робило самостійно: воно брало слинки жабок, змішувало їх з власними та тримало два дні і 24 години у підвалі, а потім 2 тижні ароматизували біля туалету, на те він і був не біо. Про такий вид ароматизації дібільчатко почуло по родіо, яке бачило колись по телевізору. На данний момент і телевізор був жорстоко з"ідений дібільчатком під тим же улюбленним слинним соусом.
Плясь-плясь - то на підлозі з"явилось дві зелені калюжки. Дібільчатко задоволено потерло носика і посміхнулося.
Ось нарешті дібільчатко лягло спати, воно почало натягувати на себе ковдру пальчиками, які зводила судома, і вже не бачило воно власного роздутого животика, та зсохшихся ніжок прибитих до підлоги, ніжки воно прибило, щоб не впасти вночі, бо спало воно стоячи. Спи спокійно, наше дібільчатко! |
