В повітрі плаває зима,
Я завтра мав би буть веселим.
Але проклятая нудьга,
І знову я пірнаю в себе.
Я знов ненавиджу весь світ,
Я знов ненавиджу це небо,
Я знов ненавиджу їх всіх,
Але найбільше я ненавиджу себе.
Кругом лиш дурість.
Та і сам я хто ? Нікчема.
Я злий на всесвіт,
Що влаштований не так.
Я весь виходжу жовчю,
Я лютую.
Я ненавиджу тебе –
Ти мій враг !
Та ні, неправда.
Цього почуття нема.
Нема ненависті.
Немає зла.
Є жаль, є розпач, є зневага.
Є туга за любов’ю і добром.
Є жага сонця, й неба чистого, ясного,
Без хмар.
Блакить і золото кругом -
Яка чудовая картина.
Можливо й я колись зустріну
Хоч щось подібне не у сні.
Блакить і золото.
Це глибоко в душі,
Це поклик щастя,
Це мене рятує.
Мов Фенікс з попелу,
Я вилітаю з тоскноти,
Й лечу до неба з сонцем...
А їх немає.
Знову тільки хмари.
І знову сірість.
Млосно на душі.
Я знову падаю і умираю...
І знову я на дні. |