Сонце і літо не роблять із мене людини
Вони мене перетворили на червонопикого Іхтіандра
По горло в Дніпрі, по вуха в безлюдді, по серце у безладі
І жодної думки - суцільне чекання фінального акорду
Літо - й нема де сховатися:
у моєму лісі якісь люди із шашликами,
в моєму озері якісь туристи на катамаранах,
на моємі містку якісь рибалки зі спінінгами
навіть в забутому сквері - суцільний паркур
Влітку найприємніші люди перетворюються на дошкульні людські мурашники
що переповзають тобі в найпотаємніші місця
(Розумійте як хочете)
Тож літо – й мене нема, хоча я не на морі
я в укритті, де завгодно, де тихо і темно
Замість мене на світлі - постійний шум у вухах,
немов я – колесо самоскиду
І постійна важкість у рухах,
наче я – морський котик на піску
І липке передчуття імовірних контактів зі світом
У якому найдорожчі – тепер неприємні на запах, на смак і на дотик
І себе, неприємну, із потом, волоссям бурульками
й виразом «пхе» на обличчі я і ворогу не подарую
Тож зі «стрілками», пивом чи кавою - дочекаймося осені, добре?
Коли іхтіандри виходять під дощ і танцюють під
«лучше лежать на дне» |
