Жерделька плакала в пітьму так біло-біло
Вітрець постукав у вікно, і я відкрила
Світ тиші, пахощів, сюрчань і сліз квітчастих
Такий врочистий, неповторний і невчасний.
Ти знаєш, світе, люди люблять поверхово:
Щоб вищим стати, заповітне хочуть слово.
Ти знаєш, світе, люди люблять галасливо:
Щоб не почути в голові думок правдивих.
Ти знаєш, світе, ти приречений достоту,
Бо кожен зранку має вийти на роботу
Й зробити все, за що йому заплатять гроші
Не сумніваючись: що зле, а що хороше,
Що на життя, а що на смерть, що гріх – що правда,
За що чигає вічний сором а чи й лаври,
Що буде завтра і чи буде завтра світло.
А сюрчи, сюрчи і плач, жердельний світе. |
