Другий день я серед порожніх стін,
Дощ за вікном плаче краплями богів,
Третю ніч не позбудусь жахливих снів,
А сонце зламалось і світить чимось чужим…
Дерево сипле на землю своє життя,
А люди ідуть і не думають, що вона
Така прекрасна і водночас сумна
Втратила все , випивши яд до дна
Вона одна у парку , сльоза на щоці,
Уже немає яскравої посмішки на лиці,
Нехай час залікує шрам у її душі,
А поки що біль і сльози – друзі її.
Дерево сипле на землю своє життя,
А люди ідуть і не знають дорозі кінця,
Побачивши сонце не стануть , щоб знову піти,
А сліпо ітимуть , замкнувши серця на замки… |
