Замоталось в клубок мереживо,
Заховались від долі слова.
І минуле турбує збентежено -
У теперішнє зазира.
Недбайливо, квапливо нагадує,
Недовірливо загляда
І відшукує і відгадує,
Називає нові імена.
І непрошено, якось поспіхом,
Вимагає від долі дива.
І із наглістю випадковою
Прямо в душу мені проника.
І не склалося, не забулося,
Не відлинуло, не пішло.
Якось в серці воно згорнулося,
Через долю усю пролягло.
Не відплакати, не відмучити,
Не забути усі гріхи…
І тяжкою спокутою відчаю
Не заплутати всі сліди.
Розгорнулося, мов безкрайністю,
І на дотик доля гірка.
Самостійно, тужливо, безжалісно
Із очей рясний дощ накрапа. |
