Ти, колись, вполювала Змія,
Я, колись, вполював Лисицю,
Ти, колись, була наче Мрія,
А я вчив, колись, Чарівницю,
Ми, немов би забули минуле,
Хоч майбутнє згадали добре,
Але потім усе забули,
Не почавши війну у котре...
Моя партія знищила людство,
Твоя - роботів наших у попіл,
Але потім все знов помінялось,
Я був будда і ти була будда,
Ми не можем з тобою зустрітись,
Бо наших всесвітів не існує,
Лише фрактали і знаків відсутність,
Безкінечність мандрує, кінечність турбує...
Часом, колись, у всесвітній мережі,
Перетнемо свої аватари,
Образи людства, що нам не не належать,
Їх терабайти і кілогектари,
Нас люди бачать на кіноекранах,
Ми – герої аніме-серіалів,
У клубах, пабах та в ресторанах,
Нас пишуть зайці для телеканалів...
Каже, що досі тебе кохаю,
Мій давній знайомий, дурний вампір,
Він помиляється, але він знає,
Що я вдивляюсь до твої снів,
Ти не граєш у мої ігри,
Але, я б залюбки грав у твої,
Я змінюю мозок і змінюю всесвіт,
Але....
Уроборос...
Ми ніколи не зустрінемося з тобою...
Хоча й зустрінемося колись..
Я забуду тебе через хвилину...
Й буду пити з тобою чай в минулому, що не настало...
Бо..
Му...
У...
Ук ту ру... Ru…
Хлопок одной ладони...
Совершенно не имеет значения...
То, что я думаю о тебе...
Но, есть вопрос, который меня порой занимает…
Что происходит в твоей голове?
Слушай хлопок одной ладони….
Nov. 24th, 2007 06:10 am |
