Довго ви прощались на пероні...
Та розлучили тьохканням гудки.
Вона лишила в тебе на долоні
тепло від потиску руки.
Тепло узяв ти із собою,
Її кохання взяв зерно.
А поїзд рушив рівною ходою...
Ти крізь вагонне дивишся вікно.
І сніг летить, виблискує іскристо,
вкриває поле світло-голубе.
Ти уявляєш, як іде вона по місту
і крок за кроком згадує тебе?
І згадує насправді і несе бажання,
Любив, та щоб до забуття,
щоб і з тобою йшло її кохання
по всіх шляхах її й твого життя.
