Моє тіло стомилось.
Я ладен відпустити їх.
Але ними я живу, кохаю, дихаю.
Кожного ранку вона відкриває мені двері
І кожного вечора я тікаю від неї.
Я плююсь від неї.
Але вона і в моїй слині і в сечі.
Мелодія смерті хоче крові.
Крові і сперми.
Руйнацій і сподівань.
Гівна і моїх сліз.
«шиш тебе, Ермолаев!» |
