Так кльово посміхатися, йдучи знайомою вулицею маленького міста. Привітатися з літнім сонцем – «винним» мого кайфового настрою. Летіти думками поміж хмар. Замріятися. Спіткнутися. І впасти обличчям в пахучу траву. І, врешті-решт, підвестися і з не менш веселою посмішкою йти, не зупиняючись. Дарувати свою посмішку незнайомим обличчям. А, можливо, хто-небудь, ти його навіть і не помітиш, обов`язково обійдеш стороною, подарує тобі у відповідь свою посмішку. Та помітивши, зовсім її не чекаючи, ти посміхнешся – і тобі знову у відповідь посмішка. Раптом збагнеш, що це саме вона, та сама людина, яку ти чекала все своє незрозуміле, повне несподіваних миттєвостей життя – і закохаєшся з першого погляду.
P.S. Це свято літа (сонця, трави, хмар...). Свято КОХАННЯ!!! |
