Пустельна дорога, що нікому не вибачає,
Обабіч створіння, що постійно чекає.
Воно мовчить, воно ніколи не відповідає,
Його дратують слова, воно іноді вбиває.
Кров птахів на руках, що не відпустять схопивши,
Погляд синіх очей, що не забудуть зустрівши.
Воно ловить стріли долі і ховає під хрестами.
Воно пустелю обертає на власне кладовище.
Воно не піднесеться вище, хоч і не має коріння.
І вже давно в нерівному бою програло сумління.
Його забуло життя – воно обабіч дороги,
Йому немає вороття – воно не переступить через пороги. |
