Схилили голови, немов зів”ялі квіти.
Понуро йдемо, а куди – хто зна!
Колись там були і могучі ріки,
Колись, говорять, там була весна.
Немає рік – всі висохли джерела.
Не йде весна – де зло – весни нема.
Кругом пусті міста, безлюдні села,
І в серці сяє пустка та зима.
Все змовкло, все закам”яніло,
Куди не глянь – брудний лежить лиш сніг.
Гілля старого дерева чорніло...
А здалеку долинув дивний сміх.
Як щось чуже на цьому скОрботному фоні.
Здригнулись всі, заплака душа,
І стислись в кулаки долоні.
Земля була мовчазна і страшна.
01.2002. |
