---wdr 144169
Так, я не мила, а дуже стервозно мила дівчинка. Якщо не брати до уваги наслідків, людина знала що так робити не можна. Ну точно знала, то які можуть бути претензії до мене?
---Chinasky 144165
Хренові жарти приводять до не бажаних результатів. Так, я падлюка, я настукала Маш. і досі вважаю це правильним. Не просто так заборонено підписуватись чужими ніками. Ще раз повторю хай вертається, я не маю нічого проти
Я не хочу конфліктувати, проте винною я себе не визнаю. А якщо людина горда я їй не лікар. Він міг вже сто разів повернутись. І якщо мова йтиме про ваших близьких я не думаю що ви мовчатимете. Цей пупс для мене все, і якби з нею, не дай бог щось сталося я б не пробачила.
Тобто винна я, що його сестра народжувала на 2 тижні раніше, тому що перенервувала. Я винна в тому що його забанили? Треба було думати що писати. Мені пофіг хто і що мені там пише, я й сама кого хочеш пошлю, але якби Дашка випадково не проговорилась про ппричину її стану я б нічого не довідалась. Через якись дурний жарт могла статися біда, невже ви не розумієте?
---Chinasky 144146
До теми твого брата ми не повертатимось. І я вважаю що це має стати наукою для кожного. І пробачення я не в вас просила, тому якісь висловлювання з цього приводу зайві.
---nlo 144130
Ні не купалась. Все як завжди, робота, робота, кухня, тепловоз. Все стандартно. Я в лісі була, красааа, просто супер. А плавати я люблю лише в морі. Просто поблизу немає нормальних річок, а вканаві купатись не дуже хочеться.
Они с детьми погнали матерей
И яму рыть заставили, а сами
Они стояли, кучка дикарей,
И хриплыми смеялись голосами.
У края бездны выстроили в ряд
Бессильных женщин, худеньких ребят.
Пришел хмельной майор и медными глазами
Окинул обреченных... Мутный дождь
Гудел в листве соседних рощ
И на полях, одетых мглою,
И тучи опустились над землею,
Друг друга с бешенством гоня...
Нет, этого я не забуду дня,
Я не забуду никогда, вовеки!
Я видел: плакали, как дети, реки,
И в ярости рыдала мать-земля.
Своими видел я глазами,
Как солнце скорбное, омытое слезами,
Сквозь тучу вышло на поля,
В последний раз детей поцеловало,
В последний раз...
Шумел осенний лес. Казалось, что сейчас
Он обезумел. Гневно бушевала
Его листва. Сгущалась мгла вокруг.
Я слышал: мощный дуб свалился вдруг,
Он падал, издавая вздох тяжелый.
Детей внезапно охватил испуг,--
Прижались к матерям, цепляясь за подолы.
И выстрела раздался резкий звук,
Прервав проклятье,
Что вырвалось у женщины одной.
Ребенок, мальчуган больной,
Головку спрятал в складках платья
Еще не старой женщины. Она
Смотрела, ужаса полна.
Как не лишиться ей рассудка!
Все понял, понял все малютка.
-- Спрячь, мамочка, меня! Не надо умирать! --
Он плачет и, как лист, сдержать не может дрожи.
Дитя, что ей всего дороже,
Нагнувшись, подняла двумя руками мать,
Прижала к сердцу, против дула прямо...
-- Я, мама, жить хочу. Не надо, мама!
Пусти меня, пусти! Чего ты ждешь? --
И хочет вырваться из рук ребенок,
И страшен плач, и голос тонок,
И в сердце он вонзается, как нож.
-- Не бойся, мальчик мой. Сейчас вздохнешь ты
вольно.
Закрой глаза, но голову не прячь,
Чтобы тебя живым не закопал палач.
Терпи, сынок, терпи. Сейчас не будет больно.--
И он закрыл глаза. И заалела кровь,
По шее лентой красной извиваясь.
Две жизни наземь падают, сливаясь,
Две жизни и одна любовь!
Гром грянул. Ветер свистнул в тучах.
Заплакала земля в тоске глухой,
О, сколько слез, горячих и горючих!
Земля моя, скажи мне, что с тобой?
Ты часто горе видела людское,
Ты миллионы лет цвела для нас,
Но испытала ль ты хотя бы раз
Такой позор и варварство такое?
Страна моя, враги тебе грозят,
Но выше подними великой правды знамя,
Омой его земли кровавыми слезами,
И пусть его лучи пронзят,
Пусть уничтожат беспощадно
Тех варваров, тех дикарей,
Что кровь детей глотают жадно,
Кровь наших матерей...