Джон Леннон
Якщо ти живий, то в тебе майже завжди щось болить, тобі завжди нещастить – це нормально. Якщо нічого не болить – ти мертвий, якщо щастить – ти спиш. Отож День Закохинх був для мене днем життя.
Усе почалось з поганого ранку. Дуже поганий ранок, це коли ти десь просинаєшся і тебе сушить. Отож я прокинулась, виявилось, що прокинулась у кімнаті Маргарити. Це ще не найгірше місце! Ми трошки порозкривалися, а потім знов залізли під ковдру – холодно ж! А в цей час усі наші однокласники йшли до школи. На вулиці було страшне! Сніг з дощем швидко падав на землю, але не просто падав, а ще закручувався у повітрі. Така собі завірюха, така собі незвична для Харкова завірюха. Але грітися не прийшлось надто довго, тому що прийла мати Маргарити. Вона зайшла, щось спитала у кішки, а потім зашла до нас у кімнату і сказала: ” от простітуща!”. Вона сіла в крісло і почала розповідати, як пройшла зміна в лікарні. А нам довелося підвестися і вдягтись. Потім мати запропонувала: “Ну.. що ходімо жрати..там ще горілка є!”. Отож цей жахливий день почався з горілки. Потім дивились сумні фільми. Маргарита не любить фільми. Говорить, що це дивитись на чужі життя і не жити своїм. А я люблю, особливо сумні.
Десь о сімнадцятій я зрозуміла, що прийшов мій час. Не дивлячісь на завірюху треба кудись їхати, щось робити. Недовго ж залишись, що мені закохатись в День Закоханих? Отож ми приїхали в “Останню барикаду”. Взяли вино. Це дуже важливо,що ми взяли саме вино. Тому що зазвичай ми пємо горілку або пиво – це дешевше. Але вино значно красивіше. Отже, вино.
Зараз я думаю, що є вже два варіанти помилки: горілка з ранку, вино ввечері.
Ми з Маргоритою сиділи і пили вино, наші друзі – коньяк. Тож вони були пьяні і веселі, а ми якісь задумливі. Заграли “Море снів” – початок казкового вечора. Я весело підспівувала, пила вино, курила. Якщо чесно, то багато курила, навіть співаків крізь дим не бачила! Аж ось вони перестали співати і зьявились великі і жахливі…”Трансформери”!!! Вони булі дуже смішні, вдягнули дурні окуляри. Мені було так весело, що позіхала і вже докурювала пачку. Нічого не сталось. Нічого цікавого не сталось! Я поїхала до дому. Тому що друзям все ще вистачало коньяка, а до Маргарити приїхав іі Валентин. Отож мене загризла заздірсть. Дуже приємний сніг зробив з мене дуже приємний холодний сугроб поки я дішла до метро.
І ось воно – диво. Зі мною до вагону заходить страшенно привабливий хлопчик. Високий, в пальто, білявий,в окулярах. Він стоїть поряд і дивиться кудись в нікуди. Аж ось вино вдарило в голову і подумала: “Цікаво йому подобається “ Beatles”? У нього дивний заглиблений у себе погляд. Взагалі він сходий на Леннона, поглядом схожий.”. Виявилось що ми виходимо на тій самій станції, а це означає, що останній шанс не бути клоуном я втратила. Я підхожу до нього і питаю: : “Цікаво Вам подобається “ Beatles”?”. “Так.” – відповідає. “Ви схожі на Леннона. У Вас погляд схожий, він самотній…” – каже клоун. “Ну…я б не говорив так відразу про погляди… “ – говорить мені Джон. Він якось дивно на мене дивиться, щось там собі думає про мене. Не дуже й то дивно, просто – роздивляється. Але клоун каже: “Ось – все.”. І я швидко тікаю до переходу, авжеж підвертаю ногу на сходах. Але принципово йду пішки – не хочу повертатись до мокрого змерзлого Леннона. На мене падає надзвичайно приємний сніг з дощем, твою мать!
Я іду і розмовляю сама з собою. Ось вона остання стадія ідіотизму! Потім через пів години надзвичайно приємної прогулянки з дуже цікавим співрозмовником я потрипила до дому. Трамвої ж замело, твою….. А дома на мене ніхто не чекав. Тому що усі думали що я дуже весело розважаюсь. Який приємний день, тепер тільки доповзти до ліжка. Ні, не треба роздягатись. Ось воно – те що мені треба. Мені треба щоденник Хармса:”Никогда в жизни … не возьмет сама в рот мой член. Сегодня утро будет неприятное. … не любит мой член, и она не любит разврата, а я люблю, а потому мне не надо ее. Она сама не станет сосать мой член. Она даже не любит, когда я лижу ее пизденочку….» Господи, а мені в дитинстві тато читав на ніч його віршики. Господи, це ж був письменник, що писав для дітей про самольоти, птахів і дітлахів! Я навіть такого слова не знаю: “піздьоночка”??? І ти, Брут?
Ось тобі і День Закоханих…. |
