ти слухаєш
як розходяться по домівках люди
не дораховуючись померлих
озираючись
ховаючи до кишень будь-що
подорожній гравій
рекламу
недопалки
березові китиці
/на пам’ять/
потяги від неба до неба
протяги від серця до серця
летять на світло
ніби смарагдові тіні жуків
душі померлих
що пахнуть чебрецем і полином
збираються на вокзалах
їхнє волосся
перехоплене вітром
недбало розвіяне крізь пальці
ніби струмені теплої води
по холодній шкірі
у літньму душі
ніби глиняні кольорові намиста
на грудях коханки
моторошно виглядають
їхні довгі осінні польоти
над пожовклими соняхами
над низькими мостами
над порожніми залами очікуваня
і так само моторошно
виглядає твій час
втомлене божевільне створіння
яке повсякчас
перебігає тобі дорогу
ти стискаєш його в обіймах
ти годуєш його
шоколадом та хлібом з рук
і воно
нервово схлипуючи
засинає у тебе на грудях
уночі дощ
плакатиме за померлими
Голо-совалка
Правила
+2
Шедевр! Одно из лучшего здесь!
+1
Понравилось
+0.5
Что-то есть
0
Никак
-0.5
Хуже чем никак
-1
Отстой
-2
Пиздец, уберите эту хуйню с Тепловоза!
Средняя оценка крео: . . . Проголосовавших: 2
! Голосование доступно только авторизованным пользователям
ПН
ти годуєш його печивом
ВТ
ти годуєш його тістечками з маком
СР
в тебе нічо" нема, але ти вдягаєш білу куртку
та затягуєш волосся в хвіст
ЧТ
ти годуєш його хлібом та шоколадом
з рук
ПТ
тобі зле
СБ
НД
------------------------------------------------------------
А ми вночі зовсім не плакатимемо, ну, може, іноді - зі солідарності дощу.
А ми сидітимемо на нашому ганку - капітанському місточку "будинку, де ми", і небо над нами не змінюватиметься, як наше кохання - зоряне, глибоке, сосново-відкрито-руке...
А потяги будуть собі тарабанитися, як завжди, без зупинки у Ворзелі, тому що ми - між двох небес: кохання та дружби, сім"ї та першої зустрічі...
