кава з вершками духмяним початком.
птахом під дахом тендітно розбуджена.
кремові тістечка стін. шоколадом
плавляться й ллються під ноги ці вулиці.
тут, захопившись прикметами вічності,
каменем в дивнім мереживі готики,
я почуваюся - не розуміючи,
збуджуюсь подихом, поглядом, дотиком.
під торохтіння нічного трамвайчику,
вітер, що знявсь голубиними крилами,
я загубилась у часі, блукаючи
площами, вежами, парками, ріками…
та ця полинна гіркота крізь цукор
з кожним ковтком знов бентежить одразу:
час проминає алюром та цугом
чи не на фоні чужих декорацій? |
