Окьтис Белк, 2006-05-07: ЛюбовЛюбов народжувало літо
Що гине в вересневі дні
Ти принесла слова привіту
В простім дівочім убранні
Дала мі крашанку червону
Де кров змішала і любов
Перечекай весну у схроні
Не линь на північ, пташко, знов!
Синіють березневі ранки
Гаї німіють у пітьмі
Ти не побачиш з-за фіранки
Як тане мантія зими
Та серце чує: у тумані
Про щось шепочуться ліси
І вечір з сивої омани
Чиїсь доносить голоси
Не поспішай у мряку й крицю!
Перелетівши морок літ
Ти зложиш крила й мов чорниця
Стоятимеш біля воріт
І я пройду, можливо, поруч
Як ти, в жебрацтві і журбі…
О, дай мі крила! Я праворуч
Летітиму услід тобі!
Дай не забуть слова привіту
Щоб потім каятись всі дні…
Кохання почалось, як літо
Що помирає восени
(Переклад з російської Гліба Сітька)
МОЛИТВА СОНЦЮ
Сонечко ясне! Зігрій ти мене
В серці моїм домовиною тхне
Братчики мої в нестриманий герць
Серце понесли під кріс та свинець
В бідній хатині – лиш праця тяжка
Сльози русинські течуть, мов ріка
П’ятеро нас, п’ять червоних щитів
Русь захищають від псів-ворогів
Петро, Сашко, кучерявий Митяй
Хведір-соколик та я, Миколай
Старший братан, мов з полісся ведмідь
М’яв, що бересту, залізо та мідь
Брат наш Сашко, житній сніп - борода
Божий оратай, міцний, як скирта
Агнець Дмитро не жалів свій живіт
Янголом став біля Райських Воріт
В сяйві кривавому вся голова
Тіло ж – світліш, ніж свічка воскова
Хведір-соколик, волошковий мед
Пав у Карпатах на вражий багнет
Мовив десятник: «Де хлопець лежить
Й досі лампадка сльозою горить»
Як «похоронка» прийшла до села
Мати в той вечір ряднину пряла
Нитка порвалася, пряжа – мов кров…
Хрестик новенький на цвинтарі знов
Он він стоїть, мов на варті боєць
Кадить ялинка, що той панотець
Жінка петрова – від лебеді стан
Коси в долоню, в квітках сарафан
Петрову смерть прийняла без сльози
Січку поставила під образи
Торбу та посох у клуні взяла
Й в ніч листопадну на прощу пішла
Кажуть хрещені: «В таєжнім скиту
Бачили людоньки нову святу
Лебеддю ходить, а схима – по бров…»
Он вона, бачиш, мужицька любов!
Сонечко ясне! Зігрій ти мене!
Пісня русинська, мов Волга, мине
В море віллється, де хвилі та синь…
Може, вже скажемо пісні «амінь»?
Русь бо не вміститься в людські слова
Грім із небес цілий світ покрива
Від Океану в соснові Кіжі…
Серце, товаришу мій, бережи!
Серце – ставок, й сяйво Русі - звізди
Світиться в ньому завжди!
(Переклад з російської Гліба Сітька)
* * *
Я мав два дивнії крила
У Батька Вишнього в оселі
Там пісня втіха мі була
І запах райської лілеї
А на чужині, блудний син
В обличчі смертного простого
Люблю я ялинковий дзвін
Що й у пустелі славить Бога
Бажалося б серед краси
Земного вітряного краю
Щоб ниви, води та ліси
Ніколи болю крик не краяв
І щоб ніколи брата брат
Не споглядав недобрим оком
Земля цвіла, мов вертоград
Де всюди – злагода та спокій
Не спокушала б нас змія
Поміряти із Богом сили
За що, вигнанець, втратив я
Безсмертя і пісенні крила |
Правила
| +2 | Шедевр! Одно из лучшего здесь! |
| +1 | Понравилось |
| +0.5 | Что-то есть |
| 0 | Никак |
| -0.5 | Хуже чем никак |
| -1 | Отстой |
| -2 | Пиздец, уберите эту хуйню с Тепловоза! |
|
! Голосование доступно только авторизованным пользователям |
|
|
