Гіркії вісті нас знайшли:
В мулі блакить Аралу нині
Мовчать лелеки на Вкраїні
Німі моздокські ковилі
В Саровського пустелі білій
Керма підземні загули
І хмари нам доповіли
Мовляв, і Волга вже міліє
В Керженці палії лихії
Нищать ялинкові кремлі
Що мох та комлі вітер сіє
На ниві в суздальскім селі
Нам сум принесли на крилі
Журавки, що летять далеко
Останній раз з Варягів в Греки
І мруть знигарики від тлі
Лиш сироїжкам "многа літа"
Прогули панотці шмелі
К нам вісті чорнії прийшли -
Немає рідної землі
Як білоцвіту восени
Де сутінки, як уві сні
Рубають серця деревину
Аби зігріть сумну хатину
Та виє рубане поліно
На місяць над покосим тином
І серцю боляче вмирати
А в домі мерзне сива мати...
Ах, страшно пісню розпинати!
Нам вісті душу опікли -
Немає рідної землі
Міліє глиб Аралу нині
Замовк Грицько на Україні
І Північ - либідь крижаний
Розтікся по воді чужій
Щоб знали вірних кораблі -
Немає рідної землі
(Переклад з російської Гліба Сітька)
Голо-совалка
Правила
+2
Шедевр! Одно из лучшего здесь!
+1
Понравилось
+0.5
Что-то есть
0
Никак
-0.5
Хуже чем никак
-1
Отстой
-2
Пиздец, уберите эту хуйню с Тепловоза!
! Голосование доступно только авторизованным пользователям
Від Лаче-озера до Вигу
Бурлачив я невірним шляхом
Конав захід червоним ляхом
Серед дідьків-лісовиків...
Немов від панських канчуків
Стогнали сосни: "Горе, сину!"
Горбини - сестри з полонини
Стоять зкривавлені. Я йшов
Весь зранений до підошов
Мов гулий лось, що втік від смерті.
В чайках гаптованих. простерта
Пухова хустка Заонежжя
Що вкрила і гору Ведмежу
Й Данилово, де Неофіту
Андрій та Сімеон, як ситу
Зварили у далекім лютні
"Ответы" на віки майбутні
Ця книга - калита. В ній мощі
Народу, що пішов до прощі
Бобрихи, що стягла під воду
Лісу з Хітрєйшего Сіноду
Прочте колись Александрія
Бомбей і Рим, гультяй Париж...
Розпяли Русь часи лихії
А ти, мов ластівка, дзюрчиш
Понад хрестом: "Облиш, облиш..."
Мов очерет в ставкові очі
Дивлюсь, дивлюсь - вони пророчать
Мов мама - не обоз чуми
Струмок в берізках, як з зими
І поруч - чудотворний глечик...
Шляхетська кров тече, до речі
Із ран - озер червоно-синіх
В їх муть я з убочі закинув
Тенета вій. І сплив бессилий
Що смерть худий, що саван білий
Сіг, мов ізнятий із хреста
Від чуба і до чобота
Хребет пічкури поскубали
В вусах нужа бенкетувала
Та на вустах жила молитва...
Мов з плахи я підняв ловитву
І заволав із очерету:
"Ти звідки, брат? Води... чи меду?.."
Здрігнулись вії раз у раз:
"Я ж українець Опанас
Добій зозулю, чоловіче..."
І бачу: незліченне віче
Тепляться вересу свічки
Мільга виблискує з ріки
То душі мертвії живії...
Шапки янголів золотії
Блищать крізь лати ялинкові
Збирають в торби бірюзові
Мов сни лілові повесні...
Чи то я бачив уві сні?
Кому потрібне, Боже милий
Що мої вії наловили?
А Виг мов пасока блищить
Де на вечерю пан Ведмідь
Ловив в мережу місяць новий.
Данилово - казан перловий
Дамаських перлів, сліз коштовних
Від злодіїв вогонь жертовний
Сховало під волною схіми...
То Кітеж наш новий, незримий
То Біломорський смерть-канал
Його копав і тут сканав
Акім, з Ветлугі Пров та Фекла...
Великоросія - то пекло
Де ллють кривавії дощі
І люттю добрять пісні шті
А очі в болотах ховають
І рівень в шлюзах підіймають
Горючої, гіркої лави
І гордо ходять пароплави
З Онеги до Білого моря
По водах відчаю і горя
Від Повенця до Рибєй солі
То - памятка людської болі
Мітла небесна за гріхи
Тим, хто, спустошивши міхи
Із дідівським, стоялим медом
Не схтів піти в свою череду
Й у батьківській кондовій хаті
Піснями долю колихати
І хрест свій нести до погосту...
Русь! Чи не краще жити просто
Дерев і птахів чуть розмови
І пити мед із чари слова
Най рибячий пузир в віконці -
Налисник смажити на сонці
(Налисник в Азії - чурек)
Щоб росіянин чи узбек
Мав досхочу зірок лосиних
Сопілки, клуні, батьківщини
І оленів - роги злотії
Ніж кров та вошів гать, Росіє
Від Арарату до Поморя?..
Та льон цвіте крізь хмари горя
То скаче кінь святого Юра
І віщо рже... Чу! Вовча шкура!
Я клятим шляхом йшов похмуро
Від Дона мертвого до Лаче
(Переклад з російської Гліба Сітька)
МУЧЕНИК
І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває,
А душі вбити не може…
(Євангеліє від Матфея, Х, 28)
Мов злодія біля воріт
Мене не стережіть з дрючками
Вогню під спудом не паліть
На чорній раді з блудниками
Ледь-ледь одягне небосхил
Таємні предранкові шати
Мене князівство темних сил
До лютої засудить страти
Моя понівечена плоть
Мов стиглий плід, впаде у терні
Та жив мій дух, як жив Господь
Як у землі – пророслі зерна
Ще пашня спить, а в ній – мерці
Та пролинають хмари швидко
І от, з кадилом у руці
Проходить Той, Кого Не Видко
Як прошуркоче край плаща
Ніхто не чує в грішнім світі
Мов та кульбабчина душа
Що тане з пухом у блакиті
(Переклад з російської Гліба Сітька)
Тереза Славович
2 (79129) 2006-05-07 20:13
Народ то не мое єто окьтиса белка . я просто ники перепутала извиняйте.
Шандрук
3 (79145) 2006-05-08 13:28
тут потрібна Маляруша
я не знаю шо казати
НУ ЧТО?
Сегодня пятница! В пятницу разрешено писать каменты анонимусам!
