Я - пластикова істота. Мої шмарки то акрилові фарби. Моя слина взагалі віртуальна штука. Я малюю її у фотошопі й визначаю прозорість 29%. Стосовно лімфи, сперми та крови точно не знаю. Мало їх там ріжних. Бутилів-ацетатів-дихлоретанів. Я не люблю живу природу.
Одного разу, валандаючись вулицями, я втомився та сів на брівку. Відпочивати.
Така історія.
Капітан великого потонулого човна, домівка якого - дно. Иги, яке патосне речення! Ану, зараз іще чогось видам. --- ---------- -----------.
Ну шо, чого ти стоїш під моїм під"їздом, чого ти приходиш уві сні та перемикаєш канали? Послухай-но, панянко, візьми ліпше двадцять баксів та сходи до нічного клюбу.
Цікаво, з чого зроблені душі? Моя з метану. З метану. Сметана? О! Шукаю душу, створену зі сметани. Робитимемо ранкові салати, а потім сидітимемо на брівці. Довго.
Дві душі, що прагнуть бути разом. Обидві мертві.
Їм добре.
Життя так сильно напружує
заважає прагнути
воно змушує
діяти
отримувати
розбивати руки та ноги
кричати.
Дві мертві душі сидять поряд на брівці. Придурки, думайте про майбутнє!
Про шо?
ну як, розкажи - як ти? скажи якісь слова
думаєш війна із часом геть зовсім марна?
ну, не смійся
е, ти чого?
великі білі човни ідуть своїми повільними шляхами, далеко відси, за каламутним простором, що робить їх схожими на давно втрачені живі істоти.
а ти плачеш.
дура. |
