Наприкінці літа раптово приїздить мама та пропонує мені по путівці поїхати в Крим до табору,я радий,бо ніколи там не був й хтів би якось розвіятися.Хоча хімічні досліди та література просто настільки захопили мене,що я не можу просто покинути ні село,ні мою бабцю,яка діставала мені різні хімкалії.Так,я нереально захопився експериментами та музикою,ось я роблю цукор із тирси,а це я роблю духи із анасовим смаком мамі на день народження.Я іноді згадую те нове хобі як гармонію між мною та світом,без всіляких збочень та переживань.Це той світ – у якому є лише вся наша відзеркалена реальність,але в хімічному розрізі.У кожній речі я шукав її органічний склад,так сказати –“стуктуру”.Про ці досліди знали мої друзі,вони дивилися на мене трішки із здивуванням.
Я їду до піонерського табору із одним приятелем,він молодший від мене,ми сидимо у поїзді,ми мовчки споглядаємо рухому кіноплівку пейзажів України за вікном,я не можу нормально заснути,у провідниці вагона день народження,я лежу й чую якісь п”яні крики,щось я ніяк не можу звикнути до такого гамору на колесах.Потім ми приїздимо в Крим,дев”ятиповерхові будинки та сараї,супутникові антени на дахах якихось врем”янок,надзвичайні красиві краєвиди із далекими горами,невідомий мені ще й досі простір.
Нарешті ми приїздимо до табору,нас селять в якийсь загін цього великого табору,в мене купа грошей та інших речей у кишені.Мій друг дуже любить читати,ми відразу по цьому і сходимося,мені не подобається загін-якісь п”яні підлітки,страші за нас,притому всі з Росії,мені не по собі,кожного дня ми ходимо на дискотеки та море.Я погано плавав,тому море мене й мало цікавило,хоча я навчився там пірнати,забив собі голову об підводний валун.Але нічого.Нас дуже погано годували,тому приходилося красти по всій їдальні хавчик,непомітно та легко,ми проносили у наших кепках та шортах хліб чи якісь фрукти.Сам контингент мого загону мені дуже не подобався,дорослі дівчата-шалави,ми для них непотріб та хлопці-раздолбаї із прикордонної із Україною російської губернії.Ми їм теж зі своїм другом зовсім не сподобалися,вони потихеньку почали на нас давити,там я вперше і потрапив у субкультурне середовище.Репери,рейвери,металісти,панки та просто якісь анархісти.Я пам”ятаю,ніяк не міг зрозуміти,хто ж я.До чиєїсь території треба було належати,до чийогось пристанища йти. Була там красива блондинка Інна мені з нею було цікаво спілкуватися,симпатична,сексапільна,в неї також була молодша сестра,вона підійшла моєму другові.Але так вийшло,що недовго я милувався її тигровим купальником на сонячному пляжі.Погода зіпсувалася,почалися раптові бурі,у нас погіршилися відносини із тими хлопаками,які жили в загоні. Один із них розбив пляшку з моїм одеколоном,потім нас звинуватили в тому,що ми ніби у цих хлопаків крали цукерки,попутно у дівчат пропала нижня білизна та касети.Ми не крали нічого. Але чорт з ними,мене цікавила Інна,в нас ніби вимальовувалися якісь такі позаштатні стосунки,але раптово це пропало,коли вони сказали,що ми злодії.Далі нас переселили в іншій загін,почалися бурі та шквали,я більше не бачив сонячної погоди в Криму.В мене так нічого і не вийшло з тієї Інною,а в мого друга,який так любив читати – з її сестрою.Хоча ми разом і тусувалися на екскурсії Лівадійського палацу.По слизькій підлозі у спеціальних капцях,щоби не пошкодти блискучу поверхню ,а ось стіл за яким сиділи Черчіль,Рузвельт та Сталін, я відчув цю історичну атмосферу.
кадр:Кінець серпня,ми з моїм другом біжимо на піднімаємося на гору,вгорі сіра вовна хмар,але ніби дощів вже не буде,ми йдемо за виноградом,дивимося увсібіч,щоби не проколотися,тобто не натрапити на сторожа виноградника.Я набиваю драний пакет по вінця зеленим виноградом,уже два пакети,а потім раптово біжимо вниз,бо не встигаємо на вечерю,в мого друга рветься сандаль,але що я йому можу сказати,ніц.
кадр:ми з двоюрідною сестрою знайшли покинутий аеродром за моїм селом,це вже восени,лише безкрає асфальтове поле та тисячі розбитих скляних скалок,не можу навіть зрозуміти від якої війни чи невидимого фронту тут їх стільки?.Я лише бачу цю пустку,туго набиту вересневими потоками вітру,вона пише шматком якоїсь цеглини “Roller’s territory”,тобто ми мали ще приїхати сюди та поїздити по майже гладенькому асфальту на роликах,ось воно було моє інше хоббі.Мені подобалася ця атмосфера,коли ти просто в якомусь невизначенму просторі,лише далекі поля,забризкані добривами та гул трактора,який їде з приміської ферми.
Так і минала моя школа,я просто нічого не міг передбачити,але особливо,коли ті голоси стали якимись обкуреними та пропитими.Скільки разів тобі говорити,не гуляй занадто довго,не загулюйся,не пропадай,не ламай молодих дерев,не розбивай вікна нічних кіосків,не знищуй мурашники,не гаси зірок, не витоптуй квіткові клумби,не шкреби нігтями іній у ранкових маршрутках,врешті-решт не закривай мені очі.І ось я йду по холодній сонячній вулиці у темно-синій куртці “Найк” із клаптиками споминів й нічого немає окрім цього.Просто чомусь іду із спорожнілим чорним рюкзаком.Знову і знову все по колу.Тобто олд скул,тінейдж,всі ці тусовки,музика,юрбища,зграї.Мені то всьо набридло.Зірки самі почали тихенько розпливатися,місяць вже не був таким крижаним,хоча мені здавалося,що з часів мого дитинства цей компакт настільки став поцарапаним,що навіть на найновіших компах не змогли прочитати зміст тієї інформації,яка там записана.Лише простягнути руку та взяти,потім покласти у сі-дюк,але що,що.Я лише цим поламаю свій сідюк! |
