| 2006-04-21 : Куница :
Найширше горе |  |
Він дивився очима нетямущого!
Не зараз. Не тут. Не він. Не зі мною.
Спитати ЩО? Зрозуміло й без питань... - горе. Дещо неймовірне, страхітливе,незвичайне, що закрило вмить ті очі, що завжди горіли, наче саме сонце палало в них.
Щоки впали, він зблід увесь й обличчя стало схоже на місяць. Блідий, стомленний, загубленний, мертвий.
Раптом він накинувся на мене, неначе неприручений звір, а обійняв так, що я ледве встигла перехопити краплину повітря, що ніби тікала від мене.
- Мені потрібна чиясь присутність, аби я дурного не зробив...
- Я зрозуміла...
Ми не друзі. Але якось воно так склалося, що зараз ми найближчі один одному. Неначе одні у всьому світі. Неначе з однією кровю у жилах, з одним на двох повітрям у легенях, неначе з однієї душі сплетені.
Я так сильно відчувала його біль, його образу, так само, якбіи я тримала їх у руках.
Але що? Що могло його так понівичити? Знищити блиск отих граючих зі світлом очей. Здавити йому груди й не нускати туди повітря. Як таке можливо?!
Ми сиділи в обіймах коротку вічність. Не друзі, не вороги, не коханці. Просто дві душі, що натрапили зненацька одне на одного в потрібну мить. Душа, що лікує і та, що намагається вхопитися за реальність.
- То, що сталося? - тільки й змогла вимовити я нервовими вустами.
- Мене більше не кохають - відповів він, і з його очей потекло море. |
Правила
| +2 | Шедевр! Одно из лучшего здесь! |
| +1 | Понравилось |
| +0.5 | Что-то есть |
| 0 | Никак |
| -0.5 | Хуже чем никак |
| -1 | Отстой |
| -2 | Пиздец, уберите эту хуйню с Тепловоза! |
|
! Голосование доступно только авторизованным пользователям |
|
|
