Ха, яка чудовавесна, давай нажеремося кав"яру та спатимемо увесь день!
На галузяччі, що пнеться до вікна моєї кухні з"явились жовто-зелені брості. Ой, як воно добре.
Блакитні язички лижуть невидиму руку, що грає із ними. Малими язичками.
А над новими будинками пересуваються невідомі вогні.
Не кричи.
Зубата сусідка з великим вухом чує найтихіше слово. То недаремно вона гострить ножі. Недаремно вона дивиться на тебе з вікна. Консерви з найніжнішого серця. А вона здивується, між іншим, коли побачить усі ті дірки.
Молитовник та велосипедні рукавички.
Сірники та весільні сукні.
Вранці у залишках льодовика знайшли мамонта. Робили йому шутучне дихання та розважались елєктрошоком.
Алісо! - кричу я, - мєлафон у мєня!
Іди на йух, - каже Аліса, й зникає в обіймах свідків Єгови.
Швидка стоїть у заторі; автобуси, пробиті потягами.
Найніжніша весна.
А там?
Широкий простір у якому годі віднайти сліди проминулої зими, і тіло, що довго лишатиметься вабливим.
Блакитні язички виснажуються, їм не стає життєвої сили.
Невидимі люди.
Були.
Вогні, що з"явились над новими будинками, рухаються незрозумілими траєкторіями, і хто зна" - що то чекає на них у майбутті. |
